Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:
головуючого – Андрія ПАСІЧНИКА,
членів Комісії: Михайла БОГОНОСА, Людмили ВОЛКОВОЇ, Віталія ГАЦЕЛЮКА, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА, Надії КОБЕЦЬКОЇ, Олега КОЛІУША, Ігоря КУШНІРА, Володимира ЛУГАНСЬКОГО, Руслана МЕЛЬНИКА (доповідач), Олексія ОМЕЛЬЯНА, Романа САБОДАША, Руслана СИДОРОВИЧА, Сергія ЧУМАКА, Галини ШЕВЧУК,
за участі:
кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Ігоря ПАВЕЛЬЧЕНКА,
уповноваженого представника Громадської ради доброчесності Марії ГОРБАНЬ,
розглянувши питання про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Павельченка Ігоря Віталійовича здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами),
встановила:
Джерела права та їх застосування.
Відповідно до частини третьої статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
Частиною першою статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) визначено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.
Статтею 28 Закону передбачено, що суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог:
1) має стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років;
2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років;
3) має досвід професійної діяльності адвоката, у тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення, щонайменше сім років;
4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1–3 цієї частини, щонайменше сім років.
Статтею 79 Закону встановлено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Загальний порядок подання заяви та документів для участі в конкурсі, порядок проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевого, апеляційного, вищого спеціалізованого суду або суддів Верховного Суду та внесення за результатами конкурсу до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення кандидата на посаду судді визначено в Положенні про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженому рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 29 лютого 2024 року № 72/зп-24) (далі – Положення про конкурс).
Пунктом 2 частини першої статті 79-2 Закону встановлено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду чи суддів Верховного Суду – на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 Закону.
Згідно з частиною другою статті 79-3 Закону в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 Закону.
Частинами першою, другою статті 83 Закону установлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Відповідно до частини п’ятої статті 83 Закону порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі – Положення про кваліфікаційне оцінювання).
Згідно з пунктами 1.3‒1.4 Положення про кваліфікаційне оцінювання завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності кандидата на посаду судді вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками. Основні принципи кваліфікаційного оцінювання ‒ це автономність, запобігання конфлікту інтересів, об’єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для кандидатів на посаду судді.
Відповідно до частини першої статті 88 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.
Інформація про кар’єру кандидата та його участь у конкурсі.
Павельченко Ігор Віталійович, дата народження – ______________ року, громадянин України.
У 2007 році Павельченко І.В. закінчив Одеський національний морський університет, отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста-правознавця (диплом спеціаліста СК № 32955868 від 29 червня 2007 року).
Наукового ступеня та вченого звання кандидат не має.
З 2008 до 2014 року працював юристом у приватних підприємствах. З 2014 до 2016 року – головним спеціалістом відділу правового забезпечення в Одеській міській раді.
Павельченко І.В. 16 листопада 2016 року отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (серія ОД № 002907), склав присягу адвоката та з того часу займається адвокатською діяльністю.
Рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах (далі – Конкурс).
До Комісії у встановлений строк із заявою про участь у Конкурсі звернувся Павельченко І.В. як особа, яка відповідає вимогам, визначеним частиною третьою статті 28 Закону, тобто має досвід професійної діяльності адвоката, у тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення, щонайменше сім років.
Рішенням Комісії від 14 березня 2024 року № 199/ас-24 Павельченка І.В. допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі.
Рішенням Комісії від 16 жовтня 2024 року № 319/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду в межах Конкурсу. Павельченка І.В. допущено до другого етапу кваліфікаційного іспиту – тестування когнітивних здібностей.
Рішенням Комісії від 13 січня 2025 року № 9/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей. Павельченка І.В. допущено до третього етапу кваліфікаційного іспиту – виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного загального суду (цивільна спеціалізація).
Рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 затверджено декодовані результати виконання практичного завдання та загальні результати першого етапу «Складення кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах Конкурсу. Павельченка І.В. допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
Відповідно до рішення Комісії від 30 липня 2025 року № 143/зп-25 здійснено повторний автоматизований розподіл справ (документів) кандидатів на посади суддів Одеського апеляційного суду в межах Конкурсу. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу між членами Комісії від 01 серпня 2025 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Мельника Р.І.
Пунктом 3 частини четвертої статті 79-3 Закону передбачено, що в межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить спеціальну перевірку стосовно кандидатів на посаду судді, допущених до етапу дослідження досьє та проведення співбесіди кваліфікаційного оцінювання, відповідно до статті 75 Закону. Результати спеціальної перевірки враховуються при ухваленні рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання.
За результатами спеціальної перевірки Павельченка І.В. уповноваженими працівниками секретаріату Комісії складено довідку від 30 вересня 2025 року№ 21.2-519/25. Запити про надання відомостей стосовно кандидата надіслано до Державної судової адміністрації України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України (МОН України), Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК), Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Департаменту кримінального аналізу Національної поліції України.
Із наданих на запит Комісії відповідей не отримано інформації, що перешкоджає Павельченку І.В. зайняттю посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посади з підвищеним корупційним ризиком.
На адресу Комісії 08 грудня 2025 року надійшов висновок ГРД про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 07 грудня 2025 року.
09 грудня 2025 року Павельченко І.В. направив на адресу Комісії письмові пояснення щодо висновку.
Комісією у складі колегії № 4 проведено співбесіду з кандидатом Павельченком І.В. 09 грудня 2025 року, досліджено матеріали досьє, зокрема рішення Громадської ради доброчесності (далі – ГРД), усні та письмові пояснення кандидата, загальновідому та загальнодоступну інформацію стосовно кандидата, а також інші обставини, документи та матеріали.
Відповідно до рішення Комісії від 09 грудня 2026 року № 627/ас-25 за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду Павельченко І.В. набрав 710,64 бала.
У рішенні обґрунтовано кількість набраних балів за результатами оцінювання кандидата на посаду судді на відповідність займаній посаді за визначеними законом критеріями. За результатами складеного кваліфікаційного іспиту Павельченко І.В. набрав 345,30 бала; за критерієм особистої компетентності – 47,67 бала, за критерієм соціальної компетентності – 47,67 бала, за критерієм доброчесності та професійної етики
– 270 балів.
Таким чином, за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду Павельченко І.В. набрав 710,64 бала, що становить більше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
Зміст висновку Громадської ради доброчесності.
ГРД 08 грудня 2025 року затвердила висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Павельченка І.В. критеріям доброчесності та професійної етики.
01 травня 2026 року на адресу Комісії надійшов висновок ГРД про невідповідність кандидата Павельченка І.В. критеріям доброчесності та професійної етики в новій редакції, затверджений 30 квітня 2026 року.
Указану редакцію висновку направлено кандидату.
У висновку ГРД зазначає, що кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показниками «дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті», «чесність» та «законність джерел походження прав на об’єкти цивільних прав».
Йдеться про те, що батько кандидата ОСОБА_1 15 січня 2010 року отримав у позику від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 132 400,00 доларів США. У зв’язку з відмовою позичальника повернути кошти, позикодавець звернувся до суду з позовом про стягнення боргу. Водночас батько кандидата звернувся із зустрічним позовом, у якому просив у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, визнати удаваним правочином договір позики про отримання грошових коштів у борг від 15 січня 2010 року, визнати, що насправді сторони вчинили договір про пайову участь в будівництві житла, який сторонами виконаний, та скасувати вжиті судом заходи забезпечення позову.
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 20 травня 2014 року у справі № 520/13476/13-ц зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено, у задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 травня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні зустрічного позову батьку кандидата, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визначено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 057 876,00 грн.
Постановою головного державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби від 17 жовтня 2014 року накладено арешт на майно боржника (батька кандидата) та оголошено заборону на його відчуження.
ГРД зазначає, що 25 квітня 2013 року кандидат Павельченко І.В. подарував своєму батькові квартиру загальною площею 48,3 кв.м, на яку державний виконавець наклав арешт. З огляду на це, на переконання ГРД, кандидат, будучи обізнаним про наявність судового рішення стосовно батька та накладення арешту на майно, вживав заходів, спрямованих на збереження нерухомого майна та недопущення примусового звернення стягнення за борговими зобов’язаннями батька, а саме ініціював позов про визнання договору дарування недійсним та застосування реституції до об’єкта нерухомого майна. Такі дії кандидата потенційно свідчать про умисне намагання ухилитися від виконання судового рішення під час виконавчих дій.
Так, кандидат звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири від 25 квітня 2013 року, застосування реституції та визнання за ним права власності на квартиру загальною площею 48,3 кв.м. Позовні вимоги він обґрунтовував тим, що договір дарування вказаної квартири від 25 квітня 2013 року є удаваним правочином, яким приховано договір купівлі-продажу, за яким відповідач (батько кандидата) не виконав своїх обов’язків. На підтвердження цих доводів, кандидат надав розписку, з якої вбачається, що за квартиру, право власності на яку набуто його батьком на підставі спірного договору дарування, останній має сплатити грошові кошти в сумі 60 000,00 доларів США у строк до 25 квітня 2014 року. ОСОБА_1 позов визнав.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2015 року позов Павельченка І.В. задоволено, договір дарування квартири від 25 квітня 2013 року визнано недійсним, встановлено за Павельченком І.В. право власності на квартиру загальною площею 48,3 кв.м.
Після реєстрації права власності на спірну квартиру кандидат звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Другого Приморського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції про визнання дій Другого Приморського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції щодо накладення арешту на усе майно ОСОБА_1 незаконними та скасування постанови Другого Приморського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції від 17 січня 2014 року про накладення арешту на усе майно ОСОБА_1.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року позовні вимоги задоволено частково, зобов’язано Другий Приморський відділ ДВС Одеського міського управління юстиції винести в межах виконавчого провадження постанову про зняття арешту з квартири площею 48,3 кв.м.
На думку ГРД, у такий спосіб кандидат домігся зняття арешту з квартири та набув можливість розпоряджатись зазначеним об’єктом нерухомості.
Натомість ОСОБА_2, дізнавшись про рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2015 року, оскаржив його в апеляційному порядку.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року рішення Приморського районного суду міста Одеси скасовано, у задоволенні позову Павельченку І.В. відмовлено. Надалі 05 жовтня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 12 червня 2017 року в задоволені позову кандидата до його батька, за участі третьої особи ОСОБА_2, відмовлено повністю.
Павельченко І.В. подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08 листопада 2017 року прийнято відмову кандидата від апеляційної скарги, апеляційне провадження у справі закрито.
З урахуванням зазначеного кандидат, на переконання ГРД, навмисно ініціював судові процеси з метою приховання нерухомого майна від виконання в майбутньому судового рішення про стягнення грошових коштів шляхом звернення стягнення на це майно. Дії кандидата свідчать про свідоме маніпулювання судовими процесами, зловживання процесуальними правами та спробу уникнути виконання законних зобов’язань, що прямо суперечить, зокрема, принципу добросовісності.
За таких умов, на думку ГРД, наявний обґрунтований сумнів у доброчесності Павельченка І.В.
Також у висновку ГРД зазначає, що відповідно до інформації, вказаної в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – майнова декларація), за 2022 рік Павельченком І.В. 16 квітня 2021 року набуто право власності на легковий автомобіль «TOYOTA VENZA» 2010 року випуску. Вартість на дату набуття, тобто станом на 2021 рік – 149 000,00 грн, що еквівалентно 5 500,00 доларам США.
Також згідно з майновою декларацією за 2022 рік 20 серпня 2021 року кандидат набув право власності на легковий автомобіль «AUDI Q3» 2020 року випуску. Вартість на дату набуття, тобто станом на 2021 рік – 503 802,00 грн, що еквівалентно 18 500,00 доларам США.
У ГРД наявний обґрунтований сумнів, що вказана Павельченком І.В. вартість придбання автомобілів відповідає ринковій вартості, а доходи кандидата у вказаний період були достатніми, щоб їх придбати.
Крім того, ГРД у висновку зазначає, що відповідно до майнової декларації за 2022 рік Павельченко І.В. продав рухоме майно, а саме автомобіль «AUDI Q3» 2020 року випуску за 49000 грн., що не відповідає ринковій вартості аналогічних транспортних засобів та є заниженою. Також кандидат спільно з дружиною 09 червня 2021 року придбав земельну ділянку площею 501 кв.м у с. Прилиманське вартістю 156310,00 грн, а 27 січня 2022 року – площею 722 кв.м. вартістю 600000,00 грн. Водночас доходи кандидата та його дружини в той період не дозволяли придбати вказану нерухомість.
У висновку також зазначено, що 17 травня 2022 року пасинок кандидата ОСОБА_3 набув у власність автомобіль «Toyota Camry» 2008 року випуску вартістю 200000,00 грн. На думку ГРД вартість авто є заниженою та не відповідає рівню доходів ОСОБА_3.
Також ГРД у висновку зазначає, що в декларації доброчесності, поданій 30 березня 2025 року, кандидат у розділі ІІІ «Додаткові пояснення» вказав, що в червні 2018 року він відвідував тимчасово окуповану російською федерацією територію Криму, а у серпні 2018 року – територію російської федерації. Крім того, у серпні 2018 року територію російської федерації разом із ним відвідували члени його сім’ї.
Окрім того, ГРД надала Комісії інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснень кандидата.
Розгляд Комісією у пленарному складі питання про підтвердження або непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями професійної етики та доброчесності.
Комісією у пленарному складі проведено співбесіду з кандидатом 06 травня та 27 травня 2026 року.
Стосовно боргових зобов’язань батька та укладення правочинів щодо квартири Павельченко І.В. пояснив, що 25 квітня 2013 року дійсно право власності на вказану у висновку ГРД квартиру було відчужено на користь його батька ОСОБА_1 на підставі договору дарування. Водночас батьком було надано розписку, у якій зазначено, що за отримане майно за договором дарування від 25 квітня 2013 року він зобов’язується сплатити грошові кошти в розмірі 60 000 доларів США або еквівалент у гривні за ринковим курсом на день продажу. Указані грошові кошти мали бути використані для придбання більшої квартири, адже кандидат планував одружитися.
Згодом у батька почались фінансові труднощі, пов’язані з тим, що ОСОБА_2, який є братом ОСОБА_4 (мачухи кандидата), у 2013 році звернувся до суду з позовом до про стягнення боргу, посилаючись на те, що нібито він позичив ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 132 400 доларів США на підставі розписки від 15 січня 2010 року.
Натомість, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли правовідносини, які є відмінними від правовідносин за договором позики. ОСОБА_1 не позичав грошей у ОСОБА_2, розпискою від 15 січня 2010 року між сторонами спору були оформлені правовідносини за інвестуванням у будівництво малоквартирного житлового будинку та пайової участі ОСОБА_2 у цьому будівництві.
У день переоформлення квартири розписка не була повернута, що стало помилкою батька, допущеною через те, що ОСОБА_2 фактично є родичем.
Павельченко І.В. зазначає, що батько не зміг передати йому обумовлені грошові кошти за отримане майно за договором дарування від 25 квітня 2013 року, а тому звернення до суду було єдиним способом захистити свої права на квартиру.
Водночас зауважує, що вказана квартира не була єдиним майном, за рахунок якого здійснювалось задоволення вимог ОСОБА_2. Так, державним виконавцем було накладено арешти на два автомобілі, які належали його батьку, моторний човен із мотором, квартиру, земельну ділянку з будинком на ній. У межах виконавчого провадження 11 лютого 2016 року ОСОБА_2 було передано автомобіль «Volvo 760» 1990 року випуску в рахунок часткового погашення заборгованості в сумі 82 177,00 грн. Арештованого майна, окрім спірної квартири, цілком вистачало для стягнення суми, визначеної рішенням суду.
Павельченко І.В. вказує, що подання ним позову про визнання договору дарування недійсним було спрямоване на захист його прав та законних інтересів, оскільки в його батька дійсно були фінансові зобов’язання перед ним. Окрім цього, заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 була врегульована, що свідчить про відсутність будь-яких недобросовісних дій чи уникнення законних зобов’язань.
Стосовно цих обставин у рішенні від 09 грудня 2025 року № 627/ас-25 зазначено, що «Комісією у складі колегії проаналізовано хронологію подій, викладених у висновку ГРД та поясненнях кандидата, досліджено низку судових рішень, що стосуються батька кандидата, його кредитора, а також самого кандидата. Комісія зауважує, що не наділена повноваженнями надавати оцінку ухваленим судовим рішенням, зокрема тим, у яких кандидат не є стороною спору. Стосовно правовідносин, які склалися між Павельченком І.В. та його батьком ОСОБА_1, а саме щодо укладення між ними договору дарування квартири та подальшого його оскарження в судовому порядку, слід зазначити, що під час співбесіди кандидат фактично визнав укладення між ними договору купівлі-продажу, оскільки батько кандидата мав передати йому грошові кошти за вказаний об’єкт нерухомості».
Проаналізувавши вказані вище обставини, колегія Комісії вирішила зменшити бали кандидата за показником «чесність» критеріїв професійної етики та доброчесності на 15 балів, про що зазначила у своєму рішенні від 09 грудня 2025 року № 627/ас-26.
Стосовно тверджень ГРД про придбання автомобілів за заниженою вартістю Павельченко І.В. пояснив, що автомобіль «TOYOTA VENZA» 2010 року випуску був придбаний 16 квітня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу. Ним була задекларована вартість автомобіля на дату набуття права власності – 149 000,00 грн, у зв’язку із зазначенням цієї суми в договорі купівлі-продажу автомобіля. Указаний договір складено продавцем, проти суми, зазначеної в договорі, він не заперечував.
Автомобіль «AUDI Q3» 2020 року випуску був ввезений із-за кордону, а саме з Республіки Корея, у 2021 році. Вартість автомобіля в майновій декларації вказано з урахуванням його придбання за кордоном та даних митної декларації – 503 801,25 грн.
Під час співбесіди кандидат зазначив, що вартість вказаних вище автомобілів дійсно була вищою, а відомості в майнову декларацію внесено ним відповідно до сум, зазначених у договорі купівлі-продажу та митній декларації. Він стверджує, що, зазначаючи в майновій декларації вартість придбаного рухомого майна, посилався виключно на пункт 107 роз’яснень НАЗК щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю (подання декларації, повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, повідомлення про відкриття валютного рахунку) від 29 грудня 2021 року № 11, у якому зазначено, що у вартість транспортного засобу не включаються витрати, пов’язані з його митним оформленням, реєстрацією, ремонтом.
Стосовно коштів, витрачених на придбання автомобілів, кандидат вказав, що такі автомобілі придбавалися за рахунок коштів, отриманих ним у 2021 році у подарунок від батька ОСОБА_1, які останній отримав від продажу нерухомого майна.
Вказаним обставинам надано оцінку у рішенні колегії Комісії від 09 грудня 25025 року № 627/ас-25, в якому колегія «критично оцінює пояснення кандидата, оскільки він під час співбесіди підтвердив той факт, що вартість автомобіля «TOYOTA VENZA» 2010 року випуску була вищою, ніж зазначена в договорі купівлі-продажу».
За результатами оцінки вказаної обставини колегія у своєму рішенні дійшла висновку, що допущене кандидатом порушення при декларуванні не є таким, що несумісне із зайняттям посади судді, однак впливає на оцінку кандидата в бальному еквіваленті за показником «сумлінність» критеріїв професійної етики та доброчесності, а тому зменшила бали за вказаний показник на 15 балів.
Стосовно доходу від продажу автомобіля «AUDI Q3» 2020 року випуску в розмірі 49 000,00 грн кандидат пояснив, що оскільки покупець знаходився за кордоном, то він змушений був видати довіреність на розпорядження вказаним майном на родича покупця, яка передавала йому кошти від продажу автомобіля, а тому він не був присутній під час перереєстрації та не міг вплинути на суму, зазначену у договорі.
На спростування сумнівів ГРД стосовно невідповідності рівня його доходів та доходів дружини вартості придбаних у 2021 – 2022 роках земельних ділянок Павельченко І.В. пояснив, що частину коштів на придбання вказаного нерухомого майна вони з дружиною отримали від батьків як подарунок.
Стосовно придбання ОСОБА_3 автомобіля «Toyota Camry» 2008 року випуску кандидат повідомив, що вартість вказаного авто цілком відповідала ринковій на той період. Частина коштів на придбання транспортного засобу була особистими заощадженнями ОСОБА_3, який на той час мав власний дохід, а кошти в сумі 50 000,00 грн були подаровані йому матір’ю.
Стосовно відвідування ним та членами його сім’ї окупованих територій та території рф кандидат пояснив, що його молодший брат ОСОБА_5 у 2016 році ІНФОРМАЦІЯ_1 вступив до вищого навчального закладу у м. москві для здобуття професії актора. Тому його батько та мачуха часто відвідували територію російської федерації. Зазначає, що його брат та інші родичі в жодній формі не підтримують війну рф проти України. Водночас наразі з братом він не спілкується, оскільки останній проживає на території рф.
Кандидат звертає увагу, що в серпні 2018 року відвідував територію рф разом із дружиною ОСОБА_6 та пасинком ОСОБА_3 у зв’язку з хворобою батька.
Також кандидат пояснив, що не приховує того факту, що 16 червня 2018 року відвідував АР Крим у зв’язку з наданням правничої допомоги клієнту, у якого на тимчасово окупованій території залишився значний обсяг документації, пов’язаної зі здійсненням його господарської діяльності. З огляду на зазначене необхідно було провести юридичний аналіз та визначити обсяг документації, який необхідно було вивезти з тимчасово окупованого Криму. Павельченко І.В. стверджує, що на території АР Крим він перебував менше доби, після виконання доручення клієнта повернувся до міста Одеси.
На переконання Комісії, відвідування території держави-агресора чи окупованих нею територій в умовах агресії російської федерації проти України є допустимим тільки в разі нагальної потреби й коли така потреба переважує усі ризики, пов’язані з відвідуванням зазначених територій. Нагальна потреба характеризується терміновістю, задоволення її неможливо відкласти через незворотність та критичність наслідків для особи. Нагальна потреба відвідування тимчасово окупованих територій та/або території держави-агресора – виключна ситуація / життєва необхідність, коли особа має вагомі причини для перебування в цих регіонах, незважаючи на загрозу власній безпеці, близьким особам та національній безпеці України. Вказану потребу неможливо задовольнити в інший спосіб без особистого відвідування цих територій.
Оцінюючи відвідування кандидатом тимчасово окупованої території АР Крим у контексті нагальної потреби, тобто відсутності критичних та/або невідкладних життєво необхідних обставин, які неможливо усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю на цих територіях, попри загрозу власній безпеці, близьких осіб та національній безпеці України (підпункт 6 пункту 17 Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), Комісія бере до уваги позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 20 червня
2024 року у справі № 990/2/24. Зокрема, поняття «нагальна потреба» є оціночним, тобто чітко невизначеним. Тому нагальна потреба має оцінюватись з урахуванням права на повагу до сімейного життя, яке гарантується статтею 8 Конвенції та практики Європейського суду з прав людини щодо цього питання (пункти 162–163 постанови). Зміст права на повагу до сімейного життя охоплює право людини вимагати від держави виконання негативних (утримання від дій) і позитивних (вчинення дій) обов’язків зі створення умов, необхідних для безперешкодної реалізації її потреб та інтересів у сфері сімейного життя. Поняття «повага» передбачає визнання державою цінності конкретних сімейних відносин. Водночас повага з боку держави до гарантованих статтею 8 Конвенції прав людини є невід’ємною передумовою впевненості суспільства у верховенстві права (пункт 166 постанови). Сімейні цінності можуть мати різні форми прояву, але поважатися і захищатися повинні однаково. Демократичне суспільство характеризується плюралізмом і терпимістю. Однак держава повинна демонструвати однакове ставлення до людей незалежно від того, як організоване їх сімейне життя і яких традицій вони дотримуються (пункт 171 постанови).
З огляду на викладене колегія у рішенні від 09 грудня 2025 року № 627/ас-25 зазначає, що «Комісія не ставить під сумнів достовірність пояснень кандидата, з яких вбачається, що відвідування ним та членами його сім’ї території рф було пов’язано виключно з життєвими обставинами. Водночас враховує короткотривалий характер поїздок. Період перебування на території російської федерації може відповідати повідомленій кандидатом меті перетину кордону.
На переконання колегії Комісії, короткострокові поїздки Павельченка І.В. на територію рф та окуповану територію АР Крим у 2018 році пов’язані з нагальними потребами. Кандидат керувався тим, що на законодавчому рівні питання щодо заборони відвідування окупованих територій пересічними громадянами не було чітко врегульовано, а Правила адвокатської етики не містили жодних застережень щодо заборони адвокатам перетинати лінію розмежування».
Також під час співбесіди з кандидатом у пленарному складі було з’ясовано причини відсутності у публічній частині Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації кандидата на посаду судді Павельченка І.В. за 2023 рік.
Стосовно цього кандидат пояснив, що неподання ним майнової декларації за 2023 рік зумовлено помилковим розумінням умов проведення конкурсу. Зазначає, що керувався приписами Закону України «Про запобігання корупції», яким не передбачено обов’язку подання відповідної декларації особами, які є кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах. Така вимога стосувалася лише кандидатів, які претендують на зайняття посади судді, у разі включення до резерву на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду відповідно до абзацу шостого частини третьої статті 45 Закону, яку він ототожнив із вимогами до кандидатів на посаду судді в загальному апеляційному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами).
Павельченко І.В. стверджує, що майнові декларації за наступні роки були подані ним належним чином. Нині помилка з неподанням відповідно декларації за 2023 рік ним усунута. Кандидат звертає увагу, що у звітному періоді, який охоплює 2023 рік ані він, ані членами його родини не набували у власність та не відчужували рухомого та нерухомого майна, не набули корпоративних прав, цінних речей та цінних паперів, а неподання декларації не було викликано намаганням приховати будь-які відомості щодо майнового стану.
Дослідивши висновок ГРД, заслухавши пояснення, надані кандидатом під час засідання, Комісія у пленарному складі погодилась із висновками, викладеними в рішенні Комісії у складі колегії від 09 грудня 2025 року № 627/ас-26 щодо відповідності кандидата критеріям професійної етики та доброчесності. Інших суттєвих обставин, які могли б свідчити про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики за показниками «незалежність», «чесність», «неупередженість», «сумлінність», «непідкупність», «дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті», «законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу», Комісією у пленарному складі під час проведення співбесіди з Павельченком І.В. не встановлено.
За результатами голосування під час закритого обговорення за відповідними показниками Комісія у пленарному складі дійшла висновку, що кандидат підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями доброчесності та професійної етики.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 79, 83–86, 88, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, Вища кваліфікаційна комісія суддів України тринадцятьма голосами «ЗА» та трьома голосами «ПРОТИ»
вирішила:
визнати Павельченка Ігоря Віталійовича таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.
Головуючий Андрій ПАСІЧНИК «ЗА»
Члени Комісії: Михайло БОГОНІС «ЗА»
Людмила ВОЛКОВА «ЗА»
Віталій ГАЦЕЛЮК «ЗА»
Ярослав ДУХ «ЗА»
Роман КИДИСЮК «ЗА»
Надія КОБЕЦЬКА «ПРОТИ»
Олег КОЛІУШ «ЗА»
Ігор КУШНІР «ЗА»
Володимир ЛУГАНСЬКИЙ «ЗА»
Руслан МЕЛЬНИК «ЗА»
Олексій ОМЕЛЬЯН «ЗА»
Роман САБОДАШ «ПРОТИ»
Руслан СИДОРОВИЧ «ЗА»
Сергій ЧУМАК «ПРОТИ»
Галина ШЕВЧУК «ЗА»
